Методичні матеріали з предмету "Музичне виховання з методикою"

Методичні розробки уроків укладені відповідно до чинної програми з музичного мистецтва для загальноосвітніх навчальних закладів.
Запропонований контент містить тематичні розробки та презентації уроків. Користуючись цими матеріалами, студенти коледжу зможуть в цікавій формі познайомити в школі учнів з темою уроку та вирішити різноманітні творчі завдання. Рекомендовано для опанування матеріалу з предмету "Музичне мистецтво" педагогічним працівникам загальноосвітніх навчальних за­кладів усіх рівнів. 

                                   СТРУКТУРОВАНИЙ ЗМІСТ МЕТОДИЧНИХ РОЗРОБОК

1. Методична розробка лекції. Звук. Основні властивості музичного звуку. Нотний стан. Звукоряд. Скрипковий, басовий ключ. Тривалості нот. Тон, півтона. Знаки альтерації.
2. Методичні рекомендації до виконання практичного заняття. Спів музичних вправ, поспівок, вітанок. Запис нот у 1 октаві. Сольфеджування музичних вправ у 1 октаві.
3. Методична розробка лекції. Ритм. Метр. Розмір. Темп. Лад. Мажор, мінор. Тональність. Транспонування.
4. Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи. Роль музичної грамотності для вдосконалення сприйняття музики і її оцінки.
5. Спів простих мелодій і пісень шкільного репертуару. Визначення тону і півтону в різних мелодіях. Спів та гра мелодій з використанням знаків альтерації.
6. Методична розробка лекції. Мета та завдання курсу «Музичне виховання з методикою» в системі підготовки вчителя початкової школи. Урок узичного мистецтва.
7. Методична розробка лекції. Хоровий спів. Робота над формуванням вокально-хорових навичок. Гігієна, співацький режим і охорона дитячого голосу.
8. Методичні рекомендації до виконання практичного заняття. Моделювання фрагменту уроку музики з використанням творчих завдань та організації музично-дидактичних ігор.

9. Методична розробка лекції. Робота над піснею: етапи, методита прийоми, підготовка вчителя до розучування пісні з класом.

10. Методичні рекомендації до виконання практичного заняття. Моделювання фрагменту уроку зі слухання музики. Складання розгорнутого плану слухання музичного твору. 
    

11. Методична розробка лекції. Слухання музики. Роль розвитку навичок сприйняття музики для музично-естетичного виховання. Основні етапи ознайомлення з музичним твором.
    

12. Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи. Інтеграційний підхід до уроку музики. 

13. Методична розробка лекції. Музична грамотність: суть, поняття, форми і методи навчання. Музична творчість школярів та музично-дидактичні ігри на уроках музики в школі як засіб розвитку здібностей молодших школярів. 

14. Методичні рекомендації до виконання самостійної роботи. Різноманітна музична діяльність - важлива умова музичного розвитку школярів.

Методична розробка лекції

ТЕМА. Звук. Основні властивості музичного звуку. Нотний стан. Звукоряд. Скрипковий та басовий ключ. Тон, півтона. Знаки альтерації.

IАктуальність теми: вивчення теоретичних питань, ознайомлення студентів з різними підходами до процесу навчання і підготовка їх до свідомого оптимального вибору необхідних засобів і методів навчання з урахуванням конкретних умов.

II ЦІЛІ ЛЕКЦІЇ:

а) НАВЧАЛЬНІ: познайомити студентів з основними музичними поняттями. Розвивати самостійність, ініціативність, творче мислення. Формувати інтерес до предмету вивчення.

б) ВИХОВНІ: виховувати пізнавальний інтерес до вікових можливостей музичного розвитку учнів, потяг до мистецтва, сприяти формуванню естетичних смаків у студентів, розвитку відчуття прекрасного, вміння цінувати красу.

ТИП ЛЕКЦІЇ: лекція з елементами практичної роботи.

ОБЛАДНАННЯ: конспект-лекція, баян, музичний центр, диски з музичним матеріалом.

III ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Звук. Музичний звук

Якщо торкнути струну скрипки, домри, гітари або якогось іншого струнного інструмента - струна заколивається. Своїм коливанням во­на збуджує навколишнє повітря, породжуючи звукові хвилі. Коли ці хвилі досягають нашого вуха, ми чуємо звук. Звук являє собою швидкий коливальний

рух частинок повітря.

Отже, звуком називається явище, що виникає внаслідок швидкого коливання пружного тіла і сприймається органом слуху - вухом.

Звук можна видобути не тільки на струнних, а й на духових інстру­ментах - флейті, трубі, сопілці, а також - на баяні, гармонії тощо. У духових інструментів роль пружного тіла виконують, головним чином, стовп повітря, що коливається всередині інструмента, а також губи вико­навця. На баяні та гармонії пружним тілом є мідна пластинка. На фор­тепіано джерелом звуків є натягнені струни, по яких ударяють маленькі молоточки, що приводяться в рух клавішами.

Звуків навколо нас безліч. Всі вони поділяються на музичні - з визначеною висотою та шумові - без визначеної висоти (шум, тріск тощо).

Людське вухо може сприймати лише обмежену кількість звуків з ви­значеною висотою, які є результатом не менше 16-30 і не більше 30 000 коливань

протягом секунди. В музичній практиці використовують лише звуки з числом коливань від 16,35 до 4185,6. Дуже низькі та над­мірно високі звуки слабо розрізняються на слух.

Шумові звуки в музиці видобувають на ударних інструментах - ба­рабані, бубоні, тарілках, трикутнику та ін.

Музичний звук має такі властивості: висоту, силу (гучність), тривалість і тембр.

Висота звука залежить від частоти коливань пружного тіла. Чим більша кількість коливань - тим вищий звук.

Сила (гучність) звука залежить від широти розмаху коливань пруж­ного тіла. При широкому розмаху коливань звук буде сильним, гучним. Коли розмах коливань зменшується, звук стає тихішим. Висота його при цьому не змінюється.

Тривалість звука залежить від того, як довго ми збуджуватимемо його джерело. Коли припиняється збудження, звук зникає.

Тембр - своєрідне забарвлення звуків, зумов­люється складними фізичними явищами, що відбуваються при видобуванні звука і залежать від кількості призвуків, які супроводжують ос­новний звук. Тембр дає можливість легко відрізнити той самий за висо­тою звук, відтворений різними музичними інструментами.

2. Назви звуків, їх розміщення на музичних інструментах

Всі музичні звуки, якщо їх розташувати за висотою від найнижчого до найвищого, утворюють музичний звукоряд, до якого входить близько ста різних за висотою звуків. Найбільший обсяг мають: орган (104 звуки), фортепіано (85-88 звуків), повний баян (57 звуків) та су­часна бандура (до 55 звуків).

Кожному звукові музичного звукоряду відповідають подібні до нього за звучанням, але різні за висотою звуки. Вони називаються октав­ними, а група звуків між ними - октавою .

Повна октава містить дванадцять різних за висотою звуків (октавний звук тринадцятий). З них лише сім основних мають самостійні на­зви: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. Назви звуків періодично повторюються в інших октавах.

На фортепіано та на правій клавіатурі акордеона та баяна основним звукам відповідають білі клавіші (1) або білі кнопки (2).

Інші п'ять звуків, яким відповідають чорні клавіші або кнопки зга­даних інструментів, самостійних назв не мають, їх назви залежать від підвищення або зниження сусідніх з ними основних звуків.

Ряд клавіш фортепіано, акордеона або кнопок баяна називається клавіатурою. На фортепіано - одна клавіатура, на баяні, гармонії, акордеоні - дві (для правої та лівої рук). На баяні або гармонії обидві клавіатури мають кнопки. На акордеоні права клавіатура має клавіші, як фортепіано, а ліва - кнопки, як баян (табл. 1, 2).

На струнних інструментах роль клавіатури виконує гриф, у який врі­зано ряд вузеньких металевих планочок - л а д к і в (табл. 4-7).

Деякі струнні інструменти не мають ладів на грифі (скрипка, альт, віолончель, контрабас). Точність відтворення звуків на цих інструментах великою мірою залежить від музичного слуху виконавця.

На бандурі, яка також не має ладів, кожна струна відповідає одному із звуків музичного звукоряду, тобто бандура має певний стрій (табл. 3). Деякі сучасні бандури мають відповідні механізми для перестроювання, що розширює їх тональний обсяг.

На духових інструментах звуки видобуваються за допомогою губ вико­навця, різних мундштуків (з тростиною або без неї) та клапанів або вен­тилів, що перекриваються пальцями, скорочуючи або подовжуючи стовп повітря всередині інструмента. Певну роль відіграє також сила, з якою вдувається повітря в духовий інструмент.

Початком кожної з октав умовно вважається звук до, що відповідає бі­лій клавіші ліворуч від першої з двох чорних. Розміщення основних звуків в октаві на фортепіано та баяні показано у табл. 1 і 2 та на рис. 1 і 2.

Назви октав

Весь звукоряд поділяється на дев'ять октав: сім повних та дві неповні. Найнижча у звукоряді субконтроктава - неповна, вона має тільки три звуки. Наступна зветься контроктавою, вона - повна. Далі йдуть велика та мала октави - також повні. Октави, що йдуть після малої, позначаються порядковими числами і називаються: перша, друга, третя і четверта (повні). П'ята октава має лише один звук до. Деякі фортепіано зовсім не мають п'ятої октави, і зукоряд у них закінчується звуком ля четвертої октави. Зображення повних клавіатур фортепіано та баяна див. у табл. 1 і 2.

Півтон. Тон

На межі XVII та XVIII ст. встановився музичний звукоряд, що нази­вається рівномірно-темперованим. У ньому всі звуки розташо­вано на однаковій відстані один від одного (відстань тут слід розуміти як співвідношення звуків за висотою), а октава поділяється на дванадцять рівних частин.

Найкоротша відстань між двома сусідніми звуками називається пів­тоном. Його прийнято вважати найменшою одиницею виміру співвідно­шень звуків за висотою. Півтонові дорівнює відстань між двома основни­ми звуками, що відповідають двом білим клавішам (або кнопкам), між якими немає чорної (тобто мі - фа і сі - до), або між основним та сусід­нім з ним підвищеним або зниженим звуком, тобто між білою і прилеглою до неї чорною клавішами фортепіано (або кнопками баяна).

Два півтони в сумі становлять цілий тон. Отже, октава має двана­дцять півтонів, або шість тонів.

Відстань між звуками до - ре, ре - мі, фа - соль, соль - ля і ля - сі дорівнює двом півтонам або цілому тонові. На фортепіано (баяні) це дві білі клавіші (дві кнопки), між якими є чорна. Крім того, тонові дорівнює відстань між двома клавішами (кнопками), між якими є третя (3).

Ноти. Нотний стан

Нота - умовний знак, за допомогою якого записують музичний звук. Це - білий або чорний овал з паличкою (штилем) або без неї. Палич­ка ж може бути з одним або кількома хвостиками. Кілька нот з хво­стиками пишуть або кожну окремо, або з'єднуючи в'язками й (ребрами) в групи. Палички пишуть вниз або вгору (4).

Нотним станом, або нотоносцем, називають групу з п'яти паралельних горизонтальних ліній, на яких пишуть нотні знаки. Відрахо­вують лінії знизу вгору (5).

Нотні знаки пишуть на лініях, між ними, над п'ятою або під першою. Чим вищий звук, тим вище він буде записаний на нотному стані (6).

Весь музичний звукоряд записати на основних п'яти лініях неможливо, тому застосовують ще коротенькі додаткові лінії, які пишуть для кож­ної ноти окремо над або під нотним станом. Велика кількість додаткових ліній утруднює читання нот, тому застосовують не більше п'яти ліній над або під нотним станом (7).

Запис тривалості звуків та пауз

Для запису тривалості звуків користуються нотними знаками різних видів, кожний з яких має свою назву.

Умовно прийнято вважати цілу ноту (білий овал) за знак, яким за­писують найбільш тривалі звуки, їх відраховують чотирма рівними раху­ваннями: раз-два-три-чотири. Швидкість рахування змінюється за­лежно від загальної швидкості виконання музичного твору, але співвідно­шення між тривалостями залишається незмінним.

Звуки, удвоє коротші, записують половинними нотами (білий овал з паличкою). Удвоє коротші від половинних - четвертними но­тами (чорний овал з паличкою). Удвоє коротші від четвертних - вось­мими (чорний овал з паличкою та хвостиком), а вдвоє коротші від вось­мих шістнадцятими нотами (чорний овал з паличкою та двома хвостиками) і т. д. (10).

Перерви у звучанні під час виконання музичного твору називаються паузами. Вони позначаються на нотному стані умовними знаками, які мають назви відповідно до нотних знаків такої ж тривалості: ціла пауза, половинна, четвертна, восьма, шістнадцята і т. д. Ціла пауза за тривалістю відповідає цілій ноті, удвоє коротша - половин­ній і т. д. (див. схему 11).

Запис висоти звуків. Скрипковий ключ

Висота звуків визначається за допомогою умовного знака, що назива­ється ключем. Ключів кілька, але найбільш уживаними є ключі соль (скрипковий) та фа (басовий). Пояснення про басовий ключ буде подано пізніше.

Ключ соль, або скрипковий, пишеться на початку нотного стану так, щоб його завиток охоплював другу лінію і містився між першою та третьою лініями (12).

Написана на другій лінії нотного стану нота визначає звук соль першої октави.

До першої октави записується на першій додатковій лінії під нотним станом, а всі інші звуки цієї октави за їх висотою розміщуються так (13):

У скрипковому ключі можна записати також кілька звуків малої октави (15):

Увесь звукоряд від ля субконтроктави до звука до п'ятої (або ля четвертої) октави прийнято ділити на три приблизно рівні частини, так звані регістри: нижній, середній та верхній. Частина звукоряду, що записується в скрипковому ключі, відноситься до середнього та верхньо­го регістрів (див. табл. 1).

Ноти та паузи з крапкою. Ліга

Якщо треба записати звук, наполовину триваліший від попереднього,- поруч з відповідним нотним знаком з правого боку ставлять крапку, яка додає до ноти половину її тривалості. Відраховується така трива­лість трьома або шістьма рівними рахуваннями (16).

Пауза, поруч з якою стоїть крапка, також збільшується на половину своєї тривалості (17).

Є ще інший спосіб запису збільшення тривалості: ноти, однакові за висотою, але різні за тривалістю, з'єднують (зв'язують) дужкою, яка називається лігою. Вона вказує, що тривалість цього звука дорівнює сумі тривалостей залігованих нотних знаків. Цей спосіб застосовується здебільшого тоді, коли потрібна така тривалість звука, яку неможливо записати за допомогою крапок (18).

Наголос. Такт

Музична мова певною мірою схожа на поетичну, в якій у зв'язку з наголошенням окремих складів рядки поділяються на частки - наголо­шені та ненаголошені. В музичній мові також спостерігаємо наголошення деяких звуків, які періодично повторюються через рівні відрізки часу.

Прочитаємо, скандуючи за складами, уривок з вірша народної поетеси П. Амбросій «У колгоспі добре жити»:

В нас в кол-гос-пі доб-ре жи-ти, Наш кол-госп - од-на сім'-я, В ньо-му й по-ле доб-ре ро-дить, Квіт-не пра-це-ю зем-ля.

Прислухаючись уважно до звучання вірша під час його читання, по­мічаємо, що деякі склади вимовляються з наголосом. Це - наголо­шені, або сильні, склади. Інші склади, навпаки, вимовляються без наголосу. Це - ненаголошені, або слабкі, склади. Позначимо наго­лошений склад знаком >, а ненаголошений - знаком ^ і прочитаємо той самий вірш, роблячи відповідні наголоси:

> ^ > ^ > ^ > ^ В нас в кол-гос-пі доб-ре жи-ти,

> ^ > ^ > ^ >

Наш кол-госп - од-на сім'-я, (Пауза замість одного

слабкого складу)

> ^ > - > ^ > ^ В ньо-му й по-ле доб-ре ро-дить,

>->->-> ."

Квіт-не пра-це-ю зем-ля . (Пауза замість одного

слабкого складу)

Отже, кожний рядок вірша поділяється на чотири однакові частини з наголошеним (першим) та ненаголошеним (другим) складами (>^ На паузи в кінці другого й четвертого рядків також припадає знак ^.).

Прочитаємо в такий спосіб уривок з вірша Лесі Українки «Східна ме­лодія», зробивши відповідні наголоси:-

В се-бе на ве-жі во-гонь за-па-ли-ла я,

Лю-бий, тво-го во-рот-тя до-жи-да-ю-чись.

Хай він про-сві-тить по мо-рю до-рі-жень-ку,

Щоб не зблу-див ти, з чу-жи-ни вер-та-ю-чись.

Тут ми також маємо чотири однакові частини з одним (першим) на­голошеним, але вже з двома (другим і третім) ненаголошеними складами (>^^), Легко помітити, що сильні й слабкі склади в обох прикладах періодично повторюються. Різною буває лише кількість слабких складів (один або два).

Слухаючи пісню або інструментальну мелодію, можна також помітити, що деякі звуки якоюсь мірою періодично вирізняються серед інших за своєю висотою, тривалістю, силою. Відповідно до складів у поетичній мові музична має долі - сильні (наголошені) та слабкі (ненаголо­шені).

В нотному запису сильні та слабкі долі спеціальними значками не від­мічають, а перед сильною долею, що періодично повторюється, через нот­ний стан проводять вертикальну тактову риску (див. прикл. 23, 24).

Прості такти. Розмір. Ритм

Такт з однією сильною та однією слабкою долями називається дво­дольним (>^).

Такт з однією сильною та двома слабкими долями називається три­дольним

Наголос, як правило, буває на початку такту (на першій долі).

Рівномірне чергування сильних і слабких долей називається м е т р о м. Він показує, скільки долей, або одиниць рахування, має такт. Загальна кількість долей такту з визначенням їх тривалості становить його розмір. Позначається він двома цифрами у вигляді простого дробу: верхня пока­зує кількість долей (одиниць рахування), нижня - тривалість кожної долі (одиниці рахування).

За одиницю виміру долей приймають здебільшого половинну, четверт­ну або восьму ноти.

Позначення розміру ставлять на нотному стані після ключа на почат­ку музичного твору. Воно діє впродовж усього твору або до наступної змі­ни розміру (25).

Не завжди в такті є стільки нот, скільки в ньому долей. Нот може бути більше або менше (навіть одна), проте в сумі вони дають ту загаль­ну тривалість, якій дорівнює тривалість долей такту. Наприклад, в україн­ській народній пісні «Ой чи воля, чи неволя»:

Чергування різних звукових тривалостей у музичному творі нази­вається р и т м о м, _ а поєднання ритму і метру, які ізольовано не існу­ють,- метро-ритмом.

Характерна послідовність звукових тривалостей в тому або іншому музичному творі становить його ритмічний рисунок.

Дводольні такти

Дводольні такти мають кілька розмірів. Найбільш поширеним є 2\4 : в такті дві долі тривалістю в одну четвертну кожна. Рахувати в такому такті слід «на два»: раз-два, раз-два або раз-і-два-і:

У перших двох тактах пісні обидві долі (сильна і слабка) мають три­валість в одну четвертну кожна. В третьому й четвертому тактах перша (сильна) доля поділяється на дві восьмі ноти; вони виконуються вдвоє швидше, ніж попередні: на рахунок «раз» виконують дві ноти. Наступні чотири такти точно повторюють перші чотири. В тактах від п'ятого до дванадцятого кожна доля такту поділяється на дві рівні тривалості: дві восьмі - «на раз» та дві восьмі - «на два». Такти тринадцятий, чотирнад­цятий і п'ятнадцятий точно повторюють перші три такти, а останній, шістнадцятий такт, має лише одну ноту, в якій злилися обидві долі.

Таким чином, коли якась доля такту подрібнюється на менші трива­лості, то незалежно від кількості нот сума їх повинна дорівнювати трива­лості однієї долі такту. Принцип поділу тривалостей на більш дрібні ми вже розглянули вище (див. прикл. 10 і 16).

Крім розміру 2\4 , існує ще розмір 2\2 (дві долі тривалістю в половинну кожна). Іноді цей розмір позначають умовним знаком 0 і рахують

його також «на два». Такий розмір називається алла бреве (іт. аііа Ьге-уе - скорочено), що означає прискорення темпу виконання твору вдвоє. Таким умовним знаком (або словами) у старовинній музичній літературі позначався твір, що повинен був виконуватися вдвоє швидше за попе­редній (32, 33).

Знаки альтерації

Знаками альтерації в музиці називають умовні знаки, що їх ставлять у нотному запису перед нотою (або після ключа). Вони вказують на підвищення або зниження будь-якого з основних звуків октави. Знаків альтерації п'ять:

За допомогою знаків альтерації записують звуки октави, які не мають самостійних назв і відповідають чорним клавішам фортепіано або чорним кнопкам баяна. При альтерації звук зберігає свою основну назву, до якої додається назва знака альтерації: до-діез, мі-бемоль, фа-дубль-бемоль, ре-дубль-діез і т. д.

Запис альтерованих (підвищених або знижених) звуків

Дієз показує підвищення основного звука на півтону. Його пишуть перед нотою, на тому самому місці (на лініях або між ними), де розта­шована і відповідна нота:

Чорних клавіш або кнопок у межах октави п'ять, і кожна з них відповідає підвищеному або зниженому основним звукам, між якими вона розташована. Звуки, відповідні цим клавішам (кнопкам), мають дві різні назви і записуються двома способами. Наприклад, звук між до і ре може бути записаний як до-діез (тому що він вищий за до на півтону), а також як ре-бемоль (тому, що він нижчий за ре на півтону). Те саме стосується й інших змінених звуків. Отже, звуки записані по-різному, а практично за висотою - однакові (60).

Така рівність звуків за висотою при різному записі їх називається енгармонізмом (від гр. енгармоніос - злагоджений, збіжний), а звуки - енгармонічно рівними. Це явище дає змогу зміню-

вати будь-який звук основного звукоряду, незважаючи на те, чи є поряд з основним звуком чорна клавіша (кнопка), чи немає. Отже, мі-діез енгармонічне рівний звукові фа, фа-бемоль - звукові мі, сі-діез - зву­кові до, до-бемоль - звукові сі (61).

Знак альтерації пишуть на нотному стані перед нотою, яку трео змінити, і він діє на неї в межах усього такту і однієї октави. За такт вою рискою дія знака альтерації припиняється. Коли ж змінений зву повторюється в другому або інших тактах ще раз, його пишуть знову із знаком альтерації (62).

Ключові знаки

Щоб спростити нотне письмо, дієзи та бемолі, які багато разів повто­рюються впродовж усього твору, пишуть один раз на початку музич­ного твору, на нотному стані після ключа перед розміром відповідно до нот, які треба підвищити або знизити, їх називають ключовими знаками, і вони завжди однорідні. Кількість їх може бути різною, але більше семи дієзів або бемолів при ключі практично не буває (63).

З прикладу 65 видно, що коли при ключі стоять два дієзи, то замість основних фа і до слід виконувати фа-дієз і до-діез впродовж усього твору, незалежно від того, в якій октаві ці фа і до написані. Те саме стосується й бемолів, як це видно з прикладу 66.

Якщо в нотному запису виникає потреба підвищити або знизити якийсь звук на короткий відрізок часу, цей знак до ключа не виносять, а ставлять його перед відповідною нотою. Він називається додатковим, або випадковим, і діє лише на ту ноту, перед якою стоїть або на кілька однакових нот в межах одного такту (67).'

Бекар скасовує дію будь-якого із знаків альтерації незалежно від того, ключовий це знак чи додатковий. Пишеться він перед нотою і діє також лише на ту ноту (або кілька однакових нот), перед якою стоїть, в межах одного такту (68).

Подвійне підвищення або зниження звуків

При подвійному підвищенні або зниженні звуків, тобто на цілий тон, застосовують дубль-діези та дубль-бемолі. Дубль-діез показує під­вищення звука на два півтони, тобто на цілий тон. Окремих клавіш, кнопок або ладів для відтворення цих звуків музичні інструменти не мають. Тому, щоб одержати, наприклад, ре-дубль-діез, що за висотою дорівнює зву­кові мі, натискають клавішу (кнопку), яка відповідає звукові мі (69).

Дубль-бемоль показує зниження звука на два півтони, тобто на цілий тон. Щоб одержати, наприклад, ре-дубль-бемоль, що за висотою відповідає звукові до, натискають клавішу (кнопку), яка відповідає звукові до

Бекар скасовує дію дубль-діеза або дубль-бемоля цілком або частково.

Бекари, дубль-діези та дубль-бемолі до ключа не виносять і застосову­ють як додаткові знаки.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке звук?

2. Які основні властивості музичного звука?

3. Що таке октавні звуки?

4. Скільки звуків містить октава? Як називаються основні звуки октави?

5. На скільки октав поділяється музичний звукоряд? Як називають­ся октави?

6. Що таке півтон? Які основні звуки розташовані на відстані півтону?

7. Чому дорівнює цілий тон? Які основні звуки розташовані на від­стані цілого тону?

8. Що таке нота? Які є види нотних знаків?

9. Що таке нотний стан?

10. Для чого застосовуються додаткові лінії?

11. Як записують тривалість звуків?

12. Чому дорівнюють: ціла нота, дві половинні, дві четвертні, дві восьмі, дві шістнадцяті?

13. Що таке пауза?

14. Якими умовними знаками позначають паузи в нотному запису?

15. Що таке ключ? На що він вказує? Де пишуть скрипковий ключ?

16. Де записують ноти першої октави, другої октави, частину звуків малої октави?

17. Де записують звуки третьої та до четвертої октав?

18. Яку роль відіграє крапка поруч з нотою?

19. Яку роль відіграє крапка поруч з паузою?

ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

1. Напишіть на нотному стані скрипковий ключ і ноти цілими тривалостями:

на першій лінії,

між четвертою і п'ятою лініями, на третій лінії,

на першій додатковій над нотним станом, на першій додатковій під нотним станом, на третій додатковій над нотним станом, над другою додатковою над нотним станом, на четвертій лінії, між першою та другою лініями, під другою додатковою лінією під нотним станом. Визначте їх назви і октави, до яких вони належать.

2. Назвіть зазначені нижче ноти і визначте октаву, до якої вони належать:

3. Ноти якої тривалості написані нижче? Визначте їх назви і октави, до яких вони належать.

4. Напишіть на нотному стані в скрипковому ключі такі ноти: фа другої октави, до першої октави, ре другої октави, мі першої октави, соль третьої октави, до четвертої октави, соль малої октави, ля першої октави, ре третьої октави, фа першої октави.

5. Яку тривалість визначають ці знаки пауз:

6. Напишіть паузи: половинну, восьму, четвертну, цілу, шістнадцяту.

7. Яким ще способом можна записати таку тривалість звука:

IVматеріали самопідготовки студентів

Вивчити лекційний матеріал, підготуватися до опитування.

Література

1.Печерська Е. П.Уроки музики в початкових класах. Київ, 2001.

2.Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. № 6

3.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. Київ, 1997

4.Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі. Тернопіль, 2001.

5.Комп'ютерна програма "Музичний бункер".

6. Різнорівневі контролюючі завдання.

7.Електронний посібник "Музична грамота"

Методичні рекомендації до виконання практичного заняття

Тема. Спів музичних вправ, поспівок, вітанок. Запис нот у 1 октаві. Сольфеджування музичних вправ у 1 октаві.

Обладнання: баян, нотний матеріал, підручники "Уроки музики в початкових класах" Е.Печерська, методичні рекомендації.

Хід роботи:

1. Написати ритмічний диктант.

2. Написати музичний диктант.

2. Сольфеджувати поспівку (аналіз розміру, тривалостей нот нот);

3. Проспівати поспівку зі словами (диригувати)

4. Грати поспівку на інструменті і співати.

5. Написати вступну бесіду до поспівки.

6. У вправі визначити ноти та їх тривалості

7. Сольфеджувати вправу (диригувати)

8. За допомогою карток показати рух мелодії та тривалості звуків.

Література:

1.Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах. Київ, 2001.

2.Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. №6.

3.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. Київ, 1997.

4.Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі. Тернопіль, 2001.

5.Комп'ютерна програма "Музичний бункер".

6. Електронна музична енциклопедія

Методична розробка лекції

ТЕМА. Ритм. Метр. Розмір. Темп. Лад. Мажор, мінор. Тональність. Транспонування.

IАктуальність теми: вивчення теоретичних питань, ознайомлення студентів із різними підходами до процесу навчання і підготовка їх до свідомого оптимального вибору необхідних засобів і методів навчання з урахуванням конкретних умов.

II ЦІЛІ ЛЕКЦІЇ:

а) НАВЧАЛЬНІ: познайомити студентів з музичними поняттями: Ритм. Метр. Розмір. Темп. Лад. Мажор, мінор. Тональність. Транспонування.

Розвивати самостійність, ініціативність, творче мислення. Формувати інтерес до предмету вивчення.

б) ВИХОВНІ: виховувати пізнавальний інтерес до вікових можливостей музичного розвитку учнів, потяг до мистецтва, сприяти формуванню естетичних смаків у студентів, розвитку відчуття прекрасного, вміння цінувати красу.

ТИП ЛЕКЦІЇ: лекція з елементами практичної роботи

ОБЛАДНАННЯ: конспект-лекція, баян, музичний центр, диски з музичним матеріалом.

III ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Прості такти. Розмір. Ритм

Такт з однією сильною та однією слабкою долями називається дво­дольним (>^).

Такт з однією сильною та двома слабкими долями називається три­дольним

Наголос, як правило, буває на початку такту (на першій долі).

Рівномірне чергування сильних і слабких долей називається м е т р о м. Він показує, скільки долей, або одиниць рахування, має такт. Загальна кількість долей такту з визначенням їх тривалості становить його розмір. Позначається він двома цифрами у вигляді простого дробу: верхня пока­зує кількість долей (одиниць рахування), нижня - тривалість кожної долі (одиниці рахування).

За одиницю виміру долей приймають здебільшого половинну, четверт­ну або восьму ноти.

Позначення розміру ставлять на нотному стані після ключа на почат­ку музичного твору. Воно діє впродовж усього твору або до наступної змі­ни розміру (25).

Не завжди в такті є стільки нот, скільки в ньому долей. Нот може бути більше або менше (навіть одна), проте в сумі вони дають ту загаль­ну тривалість, якій дорівнює тривалість долей такту. Наприклад, в україн­ській народній пісні «Ой чи воля, чи неволя»:

Чергування різних звукових тривалостей у музичному творі нази­вається р и т м о м, _ а поєднання ритму і метру, які ізольовано не існу­ють,- метро-ритмом.

Характерна послідовність звукових тривалостей в тому або іншому музичному творі становить його ритмічний рисунок.

Дводольні такти

Дводольні такти мають кілька розмірів. Найбільш поширеним є 2\4: в такті дві долі тривалістю в одну четвертну кожна. Рахувати в такому такті слід «на два»: раз-два, раз-два або раз-і-два-і:

У перших двох тактах пісні обидві долі (сильна і слабка) мають три­валість в одну четвертну кожна. В третьому й четвертому тактах перша (сильна) доля поділяється на дві восьмі ноти; вони виконуються вдвоє швидше, ніж попередні: на рахунок «раз» виконують дві ноти. Наступні чотири такти точно повторюють перші чотири. В тактах від п'ятого до дванадцятого кожна доля такту поділяється на дві рівні тривалості: дві восьмі - «на раз» та дві восьмі - «на два». Такти тринадцятий, чотирнад­цятий і п'ятнадцятий точно повторюють перші три такти, а останній, шістнадцятий такт, має лише одну ноту, в якій злилися обидві долі.

Таким чином, коли якась доля такту подрібнюється на менші трива­лості, то незалежно від кількості нот сума їх повинна дорівнювати трива­лості однієї долі такту. Принцип поділу тривалостей на більш дрібні ми вже розглянули вище (див. прикл. 10 і 16).

Крім розміру 2\4, існує ще розмір 2\2 (дві долі тривалістю в половинну кожна). Іноді цей розмір позначають умовним знаком 0 і рахують

його також «на два». Такий розмір називається алла бреве (іт. аііа Ьге-уе - скорочено), що означає прискорення темпу виконання твору вдвоє. Таким умовним знаком (або словами) у старовинній музичній літературі позначався твір, що повинен був виконуватися вдвоє швидше за попе­редній (32, 33).

Тридольні такти

Тридольні такти також мають кілька розмірів. Найбільш поширеними 3\4(три долі тривалістю в одну четвертну кожна) та 3\8 (три долі три­валістю в одну восьму кожна). Рахувати в таких тактах слід «на три»: раз-два-три або раз-і-два-і-три-і.

Крім того, існує ще розмір 3\2 (три долі тривалістю в половинну кож­на) також з рахунком «на три»: раз-два-три. Для зручності його можна рахувати з допоміжним рахунком «і»: раз-і-два-і-три-і. Тоді на кожний рахунок (основний або допоміжний) припаде по одній четвертній ноті або група нот загальною тривалістю в четвертну (37).

Українська народна пісня «Вийди, вийди, Іванку»

Групування нот у тактах

Об'єднання нотних тривалостей, дрібніших за четвертну або восьму ноту, в групи залежно від кількості долей у такті називається групу­ванням (38).

Існує два види групування: для інструментальних творів (баян, фор­тепіано, банадура, скрипка та ін.) і для вокальних.

В інструментальних творах ноти групуються відповідно до кількості долей в такті. Такий запис полегшує читання нот, показує кількість до­лей, а також розподіл наголосів у такті (39).

Білоруський народний танець «Крижачок»

В цьому танці кожна доля такту дорівнює четвертній ноті. Але в так­тах 2, 4, 6, 7, 9, 10, 11 маємо поділ долей на дрібніші тривалості, а саме - шістнадцяті. Кожна шістнадцята виконується в чотири рази швидше, ніж четвертна, або в два рази швидше, ніж восьма ноти. Останній такт має неповну другу (слабку) долю; друга половина цієї долі позначена паузою, тривалість якої дорівнює тривалості відсутнього звука.

У вокальних творах, де ми маємо справу з текстом, запис подрібнених долей такту трохи змінюється. Коли на кожний склад тексту припадає окрема нота, то її пишуть з окремим хвостиком, що вказує на її трива­лість (див. прикл. 31). Якщо на один склад тексту припадає кілька звуків дрібніших тривалостей, їх об'єднують в'язками. Крім того, над голов­ками нот ставлять лігу, яка вказує, що ці звуки слід проспівати зв'язно, на одному диханні. Наприклад:

Українська народна пісня «Ген, люди їдуть по ліщину»

Варіантів групування нот у тридольних тактах також багато. Ось деякі з них:

Диригування при дводольному і тридольному розмірах

Розучуючи новий музичний твір, слід уважно стежити за його розмі­ром та ритмом. Для цього потрібно відраховувати долі такту або диригу­вати рукою, позначаючи сильні й слабкі долі.

Перша (сильна) доля завжди відзначається чітким рухом правої руки зверху вниз. Цей рух є спільним для всіх видів тактів з будь-яким розмі­ром.

Слабкі долі такту позначаються рухом руки вгору, а також праворуч або ліворуч (залежно від кількості слабких долей у такті).

У дводольному розмірі диригують так: сильна доля такту («раз») - рух руки зверху вниз, слабка доля («два») -рух руки знизу вгору (44).

Якщо долі такту подрібнюються, то на один рух руки слід виконувати кілька нот (45).

Українська народна пісня «Ой вийду я на вулицю»

У тридольному розмірі перша, сильна, доля («раз») - позначається рухом руки зверху вниз; друга, слабка, доля («два») -рухом праворуч; третя, слабка, доля («три») -рухом руки знизу вгору (46).

Як бачимо з прикладу, рухи руки утворюють фігуру, подібну до три­кутника.

Так само, як і в дводольному розмірі, дрібні ноти виконуються на один рух руки відповідно до долі такту (47).

Іноді в тридольному розмірі у швидкому темпі, наприклад у вальсі, диригують «на раз», тобто чітко позначають лише першу долю такту. Друга й третя долі припадають на трохи уповільнений рух руки вгору.

Диригування полегшує колективне виконання музичних творів. Ке­рівник хору або оркестру диригує обома руками. Тоді у дводольному розмірі обидві руки йдуть паралельно вниз і вгору, а в тридольному - «на раз» обидві руки йдуть чітко вниз, «на два» - у протилежні боки (праворуч та ліворуч) і «на три» - разом угору (48).

Щоб полегшити роботу над цим уроком, рекомендуємо спосіб від­раховування нотних тривалостей і долей такту за допомогою стінного годинника - ходиків, запропонований О. Ілюхіним!, з деякими невели­кими змінами, що їх ми внесли до даного посібника.

Умовно приймемо кожний рух маятника (ліворуч або праворуч) за тривалість в одну восьму ноту. Таким чином, на четвертну ноту припа­дає два рухи маятника (ліворуч і праворуч), на половинну ноту - чоти­ри рухи маятника, на цілу - вже вісім рухів маятника; шістнадцятих нот, як дрібніших за восьмі, припадає по дві на кожний рух маятни­ка (49).

Відповідно до цього відраховуються і долі такту. На такт \ припадає чотири рухи маятника (по два на кожну долю), на такт 4 припадає шість рухів маятника (по два на кожну долю), на такт І припадає три рухи маятника (по одному на кожну долю). На рисунку показано рахування складного такту

Поняття про лад

Одним з важливих засобів музичної виразності є лад. Щоб краще зрозуміти, що таке лад, проспіваймо широковідомі пісні: "Грицю, Грицю, до роботи" та «Щебетала пташечка». Музика першої з них радісна, бадьора. Музика другої - лірична, з відтінком смутку.

Ці пісні написані в різних ладах: перша - в мажорному, друга - в мінорному.

Отже, лад - це постійний взаємозв'язок звуків музично­го твору,__що надає йому певного напруження і забарвлення. Справді, жодний з музичних звуків не є випадковим у музиці. Всі вони певною мірою пов'язані між собою за висотою і тяжінням до тієї або іншої ладо­вої системи, групуючись навколо головного опорного звука, що назива­ється т о н і к о ю.

У музиці є багато ладів. До кожної з ладових систем входить невелика кількість різних звуків. Вони називаються ступенями ладу. Основою європейської класичної музики, творчості таких композиторів, як Й.-С. Бах, В. Моцарт, Л. Бетховен, М. Глінка, П. Чайковський, О. Бородін, М. Лисенко, В. Косенко та багатьох інших, а також основою народної музики більшості європейських народів с семиступеневий діатонічний лад (сім основних та п'ять похідних звуків в октаві).

Але є лади з більшою або меншою кількістю ступенів: п'ятиступеневий, сімнадцятиступеневий, двадцятидвохступеневий та ін.

Семиступеневий європейський лад має багато видів, але най­більш поширеними є згадані мажорний та мінорний лади. У цих ладах написано переважну більшість музичних творів.

Вибір ладу залежить від змісту твору, проте не завжди, наприклад, мінорний лад використовується у творах з відтінком смутку. В цьому ладі написано багато ліричних творів, що оспівують красу природи («Реве та стогне Дніпр широкий»,), почуття людини, деякі побутові пісні, пісні про кохання, більшість колискових («Горобина», «Віють вітри», «Котику сіренький» та ін.).

Назви ступенів ладу

Поступенева послідовність у висхідному або низхідному порядку зву­ків ладу утворює його гаму, де звуки-ступені позначаються, починаючи від основи гами, порядковими римськими цифрами: І, II, III, IV, V, VI, VII.

Серед звуків-ступенів є такі, що сприймаються на слух як опорні зву­ки всієї системи ладу. Вони називаються стійкими - це І, III, V ступені. Але стійкість цих звуків неоднакова.

Найголовнішим стійким, опорним звуком, основою ладу є тоніка - І ступінь ладу. До неї тяжіють усі інші звуки Стій­кість III та V ступенів відносна. Якщо ці три звуки об'єднуються у спів­звуччя - акорд, побудований на І ступені, вони підкреслюють стійкість тоніки й самі є стійкими. Якщо ж ці ступені є скла­довою частиною мелодії, їх стійкість зменшується, і в певному оточенні виникає необхідність у подальшому їх русі до тоніки.

Стійкість III і V ступенів зменшується ще й тоді, коли на їх основі будуються акорди (тризвуки III та V ступенів). Маючи у своєму складі один або два нестійкі звуки, такі акорди прагнуть до подальшого руху в стійкий тонічний тризвук .

В наведеному прикладі звуки до, мі, соль сприймаються на слух як стійкі. Особливо це підкреслюється в другому і шостому тактах, де рух мелодії затримується на звукові фа. При зіставленні з попередніми зву­ками (соль і мі) фа в русі мелодії сприймається як недовершеність і спо­нукає до подальшого руху мелодії в мі. Цей звук у свою чергу також н( завершує мелодичної лінії і тяжіє через нестійкий звук ре в до. Вів сприймається вже як найбільш завершений, стійкий. Повторюючись спочатку, мелодія закінчується двічі повтореним звуком до. Це повторення ніби підкреслює кінець музичної думки і найбільшу стійкість звука до.

Отже, крім порядкового, цифрового позначення, ступені ладу мають ще спеціальні так звані функціональні назви, які походять від місця і значення їх у ладі. І ступінь - основа ладу - називається тонікою (Т), V ступінь - домінантою (D) (він посідає друге місце за значенням у класичній гармонії). Функціональну назву субдомінанти (S), тобто нижньої домінанти, має IV ступінь ладу.

Гармонічна мова раннього класицизму базувалася в основному на цих трьох ступенях (І, IVі V), а тому вони у підручниках гармонії назива­ються головними ступенями. Пізніше, особливо починаючи з епохи романтизму і до наших днів, акордика гармонічної мови поступово розширюється і всі ступені стають рівнозначними (більш докладно про це - в курсі гармонії).

Примітка. Кнопки на лівому боці баяна (акордеона) розташовані так, що до кожного основного басу (другий ряд з лівого боку) сусіднім звуком зверху бу­де домінанта, а сусіднім знизу - субдомінанта. Акорди третього, четвертого та п'ятого рядів (Б, М та 7) дають можливість супроводжувати мелодію найпростішим акомпанементом (див. табл. 2).

Два ступені, сусідні з тонікою зверху і знизу, називаються ввідними тонами: II ступінь - низхідний ввідний тон і VII - висхідний ввідний тон. Обидва вони нестійкі, але найменш стійким є висхідний ввідний тон (VII ступінь), бо він найближчий до тоніки (півтону). III та VI ступені називаються медіантами, тобто середніми (що лежать між субдомі­нантою і тонікою або тонікою і домінантою). III ступінь - відносно стій­кий звук ладу, VI - нестійкий (202).

Мажорний лад і гама

Мажорним називається лад, стійкі (опорні) звуки якого (І-III- V) утворюють мажорний тонічний тризвук. Гамою назива­ється мелодична послідовність звуків-ступенів ладу, розташованих у висхідному або низхідному порядку від тоніки до її повторення (зверху або знизу)

Примітка. Слово «гама» походить від назви букви грецького алфавіту, якою позначався найнижчий звук музичного звукоряду середньовіччя.

Щоб визначити співвідношення звуків-ступенів мажорної гами і вивес­ти формулу її побудови, проспіваймо українську народну пісню «Ой діду­ню, дідуню» (203).

Якщо звуки цієі пісні розташувати, не повторюючи їх, від найнижчого до його октавного повторення, матимемо гаму із співвідношенням ступенів: тон - тон - півтон - тон - тон - тон - півтон (204. 205). І

Одночасне звучання трьох стійкдх звуків ладу (І-III-V) із співвідношенням у два і півтора тони утворюють характерний для мажорного ладу мажорний тонічний тризвук (206).

У наведеному прикладі гама починається із звука до, тому вона назива­ється гамою До мажор. При буквеному запису звуків мажорний лад позначається складом dur (дур - твердий), отже, гама До мажор - С-dur. Назва тоніки мажорної гами пишеться з великої літери.

Гама, позначена наведеною вище формулою, на відміну від її різновидів називається ще натуральною мажорною гамою.

Тональності мажорного ладу

Побудуємо мажорну гаму не від звука до, а від будь-якого іншого звука октави, зберігаючи співвідношення звуків, характерне для мажор­ного ладу. Лад залишиться незмінним - мажорним, зміниться лише ви­сотне положення кожного звука ладу. Така зміна дає нам велику кіль­кість мажорних тональностей,

Отже, тональність - це висотне положення ладу. Назва тонально-сті складається з назви звука, яким вона починається '(назви тонікп га­ми) у та назви ладу. Наприклад: До мажор. Ре мажор. Соль мажор і т. д.

Співвідношення звуків у кожній новій тональності точно відповідав формулі мажорної гами: тон - тон - півтон - тон - тон - тон - півтон.

Побудуємо, наприклад, гаму в тональності Соль мажор. Запишемо на нотному стані всі звуки від соль і вище у висхідному порядку і заверши­мо гаму октавним звуком соль, тобто верхньою тоншою (207).

У цій гамі співвідношення звуків буде трохи іншим, ніж вже відоме нам, а саме: тон - тон - півтон - тон - тон - півтон - тон. Щоб вона цілком відповідала формулі гами мажорного ладу, слід підвищити звук фа (VII ступінь) на півтону (поставити дієз перед нотою фа). Тоді відстань між мі та фа-діез становитиме тон, а між фа-дієз і соль - півтону (208).

Отже, тональність і гама Соль мажор (G-dur) має один дієз (фа-діез). Так само будуються й інші тональності мажорного ладу. Ре мажор (D-dur) має два змінені звуки: фа-дієз і до-діез; Ля мажор (А-dur) - три: фа-дієз, до-дієз, соль-діез і т. д.

Дієзи або бемолі, характерні для даної тональності, виставляються при ключі на початку нотного стану в порядку їх появи в тональності. Ці ключові знаки завжди однорідні: це лише дієзи або лише бемолі.

Мажорних тональностей п'ятнадцять: перша - До мажор - не має жодного дієза або бемоля, решта - сім дієзних та сім бемольних. Тональностей з кількістю ключових знаків понад сім музична практика не використовує.

Відповідно до кількості ключових знаків тональності розташовуються так (209):

Отже, якщо в ключі стоять три дієзи, то це відповідає гамі в тональності Ля мажор (А-dur), якщо два бемолі - гамі в тональності Сі-бемоль мажор (В-dur) і т. д.

Мінорний лад і гама (натуральні)

М і н о р н й м називається лад, стійкі (опорні) звуки якого І-III-V, утворюють мінорний тонічний тризвук, а мелодична послі­довність ступенів ладу, розташованих у висхідному або низхідному порядку від тоніки до її повторення (зверху або знизу), - мінорну гаму. Мінорний лад відрізняється від мажорного іншим співвідношенням звуків-ступенів, а тому і формула побудови його гами - інша.

Програймо українську народну пісню «Засвистали козаченьки» (210).

Випишемо всі звуки, розмістимо їх у висхідному порядку один за одним, відкинемо повторення звуків і завершимо звукоряд октавним звуком (211).

Утвориться гама з іншим співвідношенням сусідніх звуків-ступенів тон - півтон - тон - тон - півтон - тон - тон. Пісню «Засвистали козаченьки» написано в натуральному мінорному ладі, тому й гама з таких співвідношенням ступенів є мінорною натуральною .

Стійкі (опорні) звуки (І-III-V) мінорної гами при одночасному зву­чанні утворюють мінорний тонічний тризвук із співвідношен­ням звуків: півтора та два тони .

Наведена у прикладі 211 гама починається від звука ля і називається гамою ля мінор. При буквеному позначенні мінорний лад записується! складом moll (моль - менший, малий), а назва тоніки ладу - малою літерою. Отже: ля мінор - а-moll.

Назви ступенів ладу

Відрізняючись від мажорного ладу іншим співвідношенням ступенів і формулою побудови гами, назви ступенів мінорного ладу і розміщення опорних звуків його такі самі, як і в мажорному, а саме: І ступінь - осно­ва ладу - називається тонікою (t), V ступінь - домінантою (D) ,IV ступінь - субдомінантою (s), III та VI ступені також назива­ються медіантами (III - верхньою, IV - нижньою), а VII та II ступені - ввідними тонами (VII - висхідним, II - низхідним).

Тональності натурального мінорного ладу

Зміна висотного положення мінорного ладу із збереженням основної формули ладу (тон - півтон - тон - тон - півтон - тон - тон) дає ці­лий ряд мінорних тональностей. Співвідношення ступенів залишається не­змінним, змінюється тільки тоніка гами, а відповідно до цього - і назва гами. Наприклад: ре мінор (d-moll), фа мінор (f-mо11), соль-дієз мінор (gis-mо11) і т. д.

Побудуймо, наприклад, мінорну натуральну гаму в тональності мі мі­нор. Для цього напишемо всі звуки від мі і вище у висхідному порядку і завершимо гаму октавним звуком мі наступної октави (215).

Щоб співвідношення звуків у цьому прикладі відповідало формулі мінорної гами (тон - півтон - тон - тон - півтон - тон - тон), слід підвищити звук фа (II ступінь) на півтону (216).

Отже, тональність і гама мі мінор (е-mоll) має один дієз (фа-діез).

Так само будуються й інші тональності мінорного натурального ладу. У гамі сі мінор (h-mо11) - вже два дієзи (фа-діез і до-діез), у фа-дієз мі­норі (fis-moll) - три (фа-діез, до-діез і соль-діез) і т. д.

Мінорних тональностей, як і мажорних, п'ятнадцять: одна -ля мі­нор не має жодного знака, решта - сім діезних і сім бемольних. Дієзи та бемолі, характерні для даної тональності, також виносять до ключа. Від­повідно до кількості ключових знаків натуральні мінорні тональності роз­ташовуються так:

Паралельні тональності та гами

Якщо порівняти таблиці мажорних та мінорних гам, побачимо, що ма­жорний і мінорний лади де в чому збігаються. Наприклад, кількість дієзних і бемольних гам однакова (по сім), в мажорі і в мінорі є гами з одна­ковою кількістю ключових знаків, і розрізняються вони тільки за своїми тоніками. Тобто виникає так звана паралельність між мажорними і мінор­ними тональностями.

Паралельними називаються такі тональності або гами мажорного і мінорного ладів, які мають однаковий звуковий склад і однакову кіль­кість ключових знаків, наприклад: До мажор і ля мінор натуральний, Фа мажор і ре мінор натуральний, Соль мажор і мі мінор натуральний і т. д. У кожній парі цих тональностей різні тільки тоніки.

Гама ля мінор при зіставленні з гамою До мажор ніби продовжує рух від VI ступеня. І, навпаки, гама До мажор ніби починається з III ступеня гами ля мінор (218).

Отже, визначаючі мінорну тональність або гаму, паралельну мажорній, вважаємо, що тоніка мінорної тональності (гами) є VI ступенем ма­жорної, тобто на півтора тону нижча від тоніки мажорної (219а). І, навпаки, якщо треба визначити мажорну тональність або гаму, паралельну мінорній, III ступінь мінорної тональності (гами) приймається за тоніку мажорної, тобто вважається на півтора тону вищим від тоніки мінорної (2196).

Однойменні тональності та гами

Однойменними називаються тональності або гами мажорного і мінорного ладів, що мають однакові тоніки, але належать до різних ладів і розрізняються за кількістю ключових знаків. Наприклад, До мажор (0) і до мінор (3), Фа мажор (1) і фа мінор (4) і т. д., тобто різниця завжди визначається трьома ключовими знаками.

Як правило, в кожній парі однойменних тональностей треті, шості та сьомі ступені на півтону нижчі в мінорі проти мажору і вищі в мажорі проти мінору (220).

Види мінорного та мажорного ладів

Музична практика використовує не тільки натуральний мінорний або мажорний лади. Поширеними є так звані гармонічний та мелодич­ний мінор і гармонічний мажор.

Проспіваймо (або програймо) наведені приклади:

Обидві пісні написано в тональності ля мінор, але в першому прикладі но­та соль не має перед собою ніякого знака, а в другому перед нею стоїть дієз. Таким чином, у мінорній тональності з'явився новий неключовий, додатковий, знак - соль-дієз. Поява нового знака в мінорній тональ­ності вказує на різновид мінорного ладу.

У порівнянні з натуральним ла­дом в гамах цього нового різновиду мінору VIIступінь підвищується на півтону. Такий лад називається гармонічним мінором. Додатко­вий знак, що підвищує VIIступінь гами, до ключа не виносять і пишуть завжди при підвищуваній ноті, наприклад:

Другий різновид мінорного ладу - мелодичний мінор. У його гамах при мелодичному русі вгору VIта VIIступені підвищуються на півтону, а коли мелодія йде вниз - встановлюється натуральний мінор.

Різновидом мажорного ладу е гармонічний мажор, що на відмі­ну від натурального характеризується зниженням VIступеня на півтону, завдяки чому в гамі також утворюється характерний хід на півтора тону, властивий гармонічному мінорові. Знак, що з'являється через зниження VIступеня, також є додатковим і до ключа не виноситься (225).

У музичній практиці, здебільшого у народних піснях, зустрічається ще один різновид мінорного ладу, який має дві додаткові альтерації зву­ків: підвищення на півтону IV і VII ступенів. Такий вид мінору називає­ться двічі гармонічним (226).

Щоб правильно визначити тональність твору, слід взяти до уваги, крім кількості ключових знаків, всі додаткові знаки (якщо вони є). Так, пісня «Не щебечи, соловейку» (див. прикл. 227) має в ключі один бемоль. Це від­повідає фа мажору і ре мінору. В даному разі це - ре мінор, бо часте по­вернення мелодії до звука ре, як опорного, підкреслює його тонічну функ­цію. Закінчується пісня тонікою тональності; характер мелодії ліричний, м який (мінорний). Що ж до виду мінору, то це - натуральний мінор, бо характерного підвищення VII ступеня (до-дієз) тут немає (227).

Приклад 228 (фрагмент арії Карася з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм») має в ключі два бемолі і написаний в тональнос­ті Сі-бемоль мажор (а не соль мінор). Характер музики бадьорий, веселий (мажорний). Часте повернення мелодії до звука сі-бемоль (закінчується приклад також на цьому звукові) підкреслює його як тоніку.

У музичній практиці є багато прикладів, коли всередині музичного тво­ру залежно від його змісту змінюється тональність або лад. Іноді твір закінчується не тонікою, а якимсь іншим звуком.

Часто композитори-початківці пишуть свої твори тільки в одній тональ­ності. Це значно збіднює твір і знижує його художню якість, бо розвиток музичного матеріалу обмежується рамками однієї тональності. Навпаки, вміле й логічне використання тональних змін підвищує якість музики, ро­бить її яскравою, виразною.

Лади народної музики

Крім розглянутих вище мажорного і мінорного ладів та їх різновидів, існує багато інших семиступеневих діатонічних ладів з різною формулою побудови - іонійський, дорійський, фрігійський, лідійсь­кий, міксолідійський та гіпофрігійський.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1 Що таке такт?

2. Як розподіляються наголоси в такті ?

3 Де ставлять тактову риску?

4 Що таке розмір і що він показує? Як І де позначається розмір?

5 Що таке ритм та ритмічний рисунок?

6 Які існують розміри у дводольних тактах?

7.Як групуються ноти у дводольних тактах?

8 Які існують розміри у тридольних тактах?

9. Як групуються ноти у тридольних тактах?

10. Як групуються ноти в інструментальних творах?

11. Як групуються ноти у вокальних творах?

12. Як диригувати при дводольному розмірі?

13. Як диригувати при тридольному розмірі?

IVМатеріали самопідготовки студентів

Вивчити лекційний матеріал, підготуватися до опитування.

Література

1.Печерська Е. П.Уроки музики в початкових класах. Київ, 2001.

2.Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. № 6

3.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. Київ, 1997

4.Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі. Тернопіль, 2001.

5.Комп'ютерна програма «Музичний бункер».

6. Різнорівневі контролюючі завдання.

7.Електронний посібник «Музична грамота»

Методичні рекомендації

до виконання самостійної роботи

Тема. Роль музичної грамотності для вдосконалення сприйняття музики і її оцінки.

Актуальність теми: усвідомлення студентами необхідності розуміння для вчителя ролі музичної грамотності для вдосконалення сприйняття музики і її оцінки.

Підготовка студентів до свідомого оптимального вибору необхідних засобів і методів навчання з урахуванням конкретних умов.

Вид роботи: складання опорного конспекту;

розробка контролюючих питань.

В результаті виконання самостійної роботи студенти повинні:

Знати:

• Роль та місце музичної грамоти у процесі музичного навчання та виховання.
• Завдання і зміст музичної грамоти у загальноосвітній школі.
• Навчання нотної грамоти у молодших класах загальноосвітньої школи (1-4 класи).
• Викладання музики у початкових класах загальноосвітньої школи методом ладової сольмізації.
• Основні методичні посібники по навчанню музичної грамоти у загальноосвітній школі.

Вміти: - аналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми роботи;

• складати опорний конспект з теми.

Завдання для самостійної роботи.

1. Ознайомитися та законспектувати теоретичний матеріал лекційного курсу

2. Ознайомитися з завданням і змістом музичної грамоти у загальноосвітній школі.

3.Проаналізувати роль та місце музичної грамоти у процесі музичного навчання та виховання.

4.Скласти опорний конспект.

5.Розробити контролюючі питання.

Література

1.Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини.

2.Печерська Е. Уроки музики в початкових класах.

3.Падалка Г.М. Учитель, музика, діти.

4.Ростовський О. Методика викладання музики в початковій школі.

Звіт студента: мультимедійна творча робота.

Роль музичної грамотності для вдосконалення сприйняття музики і її оцінки

План

• Роль та місце музичної грамоти у процесі музичного навчання та виховання.
• Завдання і зміст.
• Навчання нотної грамоти у молодших класах загальноосвітньої школи (1-4 класи).
• Викладання музики у початкових класах загальноосвітньої школи методом ладової сольмізації.
• Основні методичні посібники по навчанню музичної грамоти у загальноосвітній школі.

Стислий зміст лекції

Завдання і зміст. Програма з співу вимагає, щоб учні навчалися правильно, свідомо і виразно співати. Для цього необхідно, щоб вони могли

поставитись до розучуваних пісень, навчились осмислювати їх за змістом і характером, зрозуміли нотний запис і вміли користуватись ним під час розучування пісень.

Уже в І класі перед дітьми може бути поставлене завдання: визначити,
якого характеру та пісня, яку вони співають, - танцювального або
протяжного (спокійного), веселого чи журливого. У І класі є пісні, які
відповідають всім цим визначенням. Так, наприклад, колискова «Котинька-коток» - спокійна, протяжна пісня; «Веселі гуси» - пісня танцювального характеру.
Виконання дуже жвавої, рухливої пісні непосильне для маленьких дітей. Але таку пісню може проспівати сам учитель. Однак дітям доступне не тільки розуміння загального характеру пісні у зв'язку з її змістом, але й розуміння деяких виражальних засобів, зокрема таких, як темп і динаміка. Так, наприклад, їм не важко зрозуміти, що танцювальна пісня співається швидко, а колискова - повільно: бадьорий марш звучить голосніше, а колискова пісня - тихіше.

З кожним класом, з кожним наступним роком навчання учні співають і слухають дедалі складніші пісні, в яких використовуються більш різноманітні виражальні засоби. Однак розуміння різноманітних виражальних засобів музики неможливе без розвитку музичного слуху, без уміння чути і усвідомлювати ладову і ритмічну структуру пісні, напрям руху мелодії. Без добре розвиненого слуху не можна глибоко сприймати музику, не можна також і точно виконувати її.

Велику допомогу в цьому відношенні може подати розуміння нотного запису. Спів з нот сприяє свідомому засвоєнню мелодії, завдяки чому прискорюється і полегшується весь процес розучування пісні. За допомогою нот легко також відновлюється уже забута пісня.

Однак вчителю слід пам'ятати, що знання з музичної грамоти важливі не самі по собі, а лише як засіб для кращого засвоєння і виконання музики. Тому треба всю роботу по розвитку слуху і розумінню нотного письма будувати безпосередньо у зв'язку із співом, і знання давати на основі того, що вже діти чули і усвідомили.

НАВЧАННЯ НОТНОЇ ГРАМОТИ в І класі:

У 1 класі діти повинні одержати перші поняття про висоту і тривалості звуків. Вони співають по слуху, слухають пісні у виконанні вчителя, починають поступово розбиратися у своїх слухових враженнях.

Як ми знаємо, в нотному записі відбита точна висота і тривалість звуків. Треба, щоб діти ще до ознайомлення з нотами ясно уявляли собі, що звуки бувають різної висоти, і розуміли, що означають визначення «високі» і «низькі» звуки. Кожний вчитель знає, що діти добре відчувають різницю між низькими і високими звуками, але назвати їх словом-терміном не вміють. Вони здебільшого говорять: «товсті» і «тонкі» звуки. Коли ж діти користуються термінами «високі» і «низькі» звуки, то часто плутають їх. Разом з тим дуже важливо, щоб діти, ознайомившись з нотами, оволоділи поняттям висоти, щоб вони зрозуміли, що «тонкі» звуки називаються високими, а «товсті»-низькими.

Треба звертати увагу дітей на різницю звучання щодо висоти, використовуючи для цього різні приклади. Так розрізняються людські голоси і в мові, і в співі. В цілому чоловічі голоси звучать нижче жіночих; найяскравіша різниця між низьким, густим чоловічим голосом (бас) і високим, світлим жіночим голосом (сопрано). Одна й та ж пісня, проспівана людьми з різними голосами, звучатиме по-різному: в одних - густіше, в інших - прозоріше. Якщо вчитель користується на уроці музичним інструментом, він може зіграти одну й ту ж пісню на різній висоті, в різних октавах. При цьому добре звернути увагу дітей на те, як зміцнюється характер пісні залежно від того, в якому регістрі вона зіграна.

Щоб перевірити, наскільки діти зрозуміли, які звуки називаються високими, а які низькими; які з них відносяться до середнього регістру і т. ін., можна провести таку гру. Якщо вчитель грає пісню у високому регістрі -діти піднімають руки вгору; якщо він грає в середній висоті - простягають руки поперед себе; коли ж учитель грає низько - діти опускають руки донизу. Правильне виконання цієї гри покаже, що діти опанували поняття висоти. Гра допоможе їм засвоїти це поняття. Після цього можна переходити до наступного завдання - до засвоєння висоти в межах пісні. Спочатку діти погано розрізняють у пісні рух мелодії. Вони не помічають і не можуть сказати, чи тримається голос на одній висоті, чи йде він вгору або ж, скажемо, вниз. Внаслідок такої неясності уявлень вони часто не розуміють своїх помилок, коли співають мелодії неправильно. Для розвитку їх слухових уявлень про висоту дуже важливо показувати їм рух мелодії паралельно із співом. Наприклад, учитель робить на дошці умовну зарисовку мелодії тієї пісні, яку він розучує з дітьми. Він звертає увагу дітей на те, що голос у пісні йде то вище, то нижче або ж тримається на одній висоті, і пропонує їм стежити за записом пісні на дошці. Всі співають пісню, а вчитель водить паличкою по запису пісні для того, щоб слухові і рухові (рухи слухового апарату) відчуття дітей пов'язалися із зоровими.

Крім того, перш ніж перейти до нотного стану, треба показати, які
існують у нотному записі «музичні букви» - ноти. Ноти, як відомо,
розрізняються за написанням залежно від тривалості. Показати зразу всі
тривалості неможливо. Тому в І класі ми обмежуємось показом двох видів
тривалостей, що найчастіше зустрічаються в дитячих піснях, - чвертей і
восьмих. На перших порах ми називаємо їх короткими і довгими, бо
визначення «чверть» або «восьма» дітям ще незрозумілі. Довгі відповідають
розміреному кроку, короткі - відповідають швидкому рухові. Оскільки діти вже зустрічалися з поняттям довгих і коротких звуків ще при графічному записі пісень кубиками, то засвоєння цих тривалостей не становить для них труднощів.

Знаючи зображення нот, можна зробити за їх допомогою умовний графічний запис пісні, не користуючись ще при цьому нотоносцем.

Робота в II класі. Освоєння звукоряду. У II класі знання, набуті в І класі, розширюються. Розспівки використовуються ті самі, що й у 1-му класі.

Діти повинні освоїти звукоряд в межах октави до - до.

При цьому можна використати розучені у І класі пісні, але обов'язково співати їх не тільки з словами, але й називаючи ноти. Можна проспівати такі пісні: «Кіт Васька», «Пташиний спів» і ін. Далі слід використати нотний запис під час розучування нових пісень. Пісня виписується цілком, якщо в ній немає незрозумілих знаків (нот з крапками, знаків альтерації), або окремими відрізками.

Нарешті нотний запис використовується для проспівування невеликих пісень або частин пісні для так званого читання нот з аркуша, тобто для сольфеджування

Лад. Важливим навчальним завданням у II класі є підведення учнів до поняття ладу. У цьому класі поняття ладу обмежується визначенням на слух закінченості або незакінченості пісні і уявленням про тоніку як про головний завершальний звук. Приклади на тоніку, наведені в розділі «Музична грамота», цілком придатні і для учнів.

Тривалості. У І класі діти дістали уявлення про те, що звуки в пісні бувають довші і коротші, а також дізналися, як ці звуки записуються.

У II класі учні, перш ніж познайомитись з усією системою тривалостей, повинні добре освоїти як уже пройдені тривалості, так і тривалості з довшим звуком, повинні навчитись відчувати співвідношення між довгими і короткими звуками, навчитись переходити з руху швидкого на повільний і назад. У педагогічній практиці виправдала себе вправа, пов'язана із словом, а не з співом, вправа, яка дає дуже яскраве відчуття різних тривалостей. Ця вправа полягає ось у чому. На дошці виписуються тривалості з написаними під ними словами.

Спочатку діти, за показом учителя, вимовляють у ритмі слова в тому порядку, в якому вони записані на дошці, повторюючи ці вправи кілька разів підряд. Потім учитель змінює порядок і кілька разів указує то на довгі, то на короткі склади. Учні повинні уважно стежити за вказівкою вчителя і точно реагувати на неї.

Розмір. У II класі слід тільки підвести дітей до засвоєння елементів розміру. Найважливіше у понятті розміру - це виділення наголошуваних часток або складів. У співі - це виділення наголошених складів у пісні. Робота над наголосом у слові на уроках української мови допомагає виділенню наголосу у співі і, навпаки, ця робота під час співу допомагає вивченню мови.

Учитель записує на дошці нотами заспів знайомої їм пісні. Пропонує дітям заспівати цю пісню і вслухатись, які склади і звуки в ній будуть наголошеними. Ці склади треба підкреслити.

Читання нот. Під час читання нот у II класі можна користуватися прикладами, побудованими не тільки на поступінному русі, тобто на звукоряді, як це мало місце в першому класі, але й прикладами, побудованими за тризвуком, до яких входять - половина, чверть і восьма. Тризвуки діти повинні співати не тільки підряд, але й врозбивку. Наприклад, після співу тризвукудо -мі - соль і соль - мі - до треба співати тільки соль - мі або соль - до або ж мі - соль, соль - до і т. д. Те саме треба зробити і з тризвуком фа - ля - до. Можна давати для читання з нот уривки вже відомих дітям пісень, не кажучи їм ні слів, ні назви. Приклади для сольфеджування даються спочатку в нотному записі без словесного тексту. Після того як приклади проспівано з нот, їх можна співати і з словами.

Під час викладу системи роботи в III класі ми приділимо основну увагу новим питанням, що входять до програми III класу, і не будемо докладно зупинятися на тих питаннях, які є продовженням і розвитком того, про що вже йшла мова в II класі. Такими новими питаннями є питання про лад, про мажор і мінор, про тон і півтон, про розмір.

Лад, мажор і мінор. Поняття про лад можна вважати до певної міри уже підготовленими у II класі. Завдяки засвоєнню тоніки і тризвуку діти вже підготовлені до розуміння того, що пісня - це випадковий набір звуків.

Дітям можна пояснити, що в кожній пісні звуки мають свій лад, але лади в піснях бувають різні. Найзвичайніші лади - це мажор і м і н о р.

З розділу «Музична грамота» ми дізналися про різницю між мажором і мінором. Діти повинні освоїти на слух звучання мажорного і мінорного тризвуку, тому що настройка до мажорної або мінорної пісні дається відповідним тризвуком.

Треба з'ясувати, що пісні журливі здебільшого співаються в мінорі, а веселі, бадьорі, впевнені - в мажорі. Наприклад, пісня початкових класів «Ой минула вже зима» співається в мажорі, а «Подоляночка» чи «Осінь» - у мінорі.

Під час співу пісень слід також звертати увагу дітей на лад пісні. Звичайно, при цьому треба мати на увазі, що мінорні пісні - це не обов'язково журливі пісні. Для того, щоб діти практично навчилися розрізняти на слух мажорні й мінорні лади в піснях, треба співати відповідні тризвуки для настройки. За тризвуком завжди зможуть визначать лад пісні на слух.

Тризвуки доводиться часто співати не з називанням звуків, бо діти ще не знають знаків альтерації, а на голосні чи які-небудь склади і слова. Наприклад, «ля», «да», «баю-бай». При цьому треба звертати увагу на хороше інтонування терції тризвуку, що визначає лад пісні, наприклад, ля в мажорному тризвуку фа - ля - до і ля-бемоль у мінорному фа - ля-бемоль - до. Хорошим інтонуванням мажорного і мінорного тризвуку підготовляється засвоєння тону і півтону.

Найскладнішим і найвідповідальнішим у III класі є ознайомлення дітей із тоном та півтоном, зі знаками альтерації - дієзом і бемолем. Це вимагає хорошої попередньої підготовки, розвитку слуху і музичної свідомості.

Треба пояснити учням, що відстані між музичними звуками за висотою вимірюються точно. Мірою тут є тон і півтон. Щоб з'ясувати різницю між тоном та півтоном, уточнити переходи на суміжні ступені, необхідно використати клавіатуру.

Тривалості. У III класі треба уточнити для дітей питання про співвідношення тривалостей (система тривалостей). Потрібно ознайомити дітей із шістнадцятими, що не становитиме особливих труднощів, а також нотою з крапкою та паузами. Пояснення нот із крапкою та пауз подані в розділі «Музична грамота». Слід звернути увагу дітей на виражальне значення цих явищ.

Розмір. Поняття розміру в тому вигляді, в якому воно подається дорослим, важке для дітей молодших класів. Зазвичай, вони читають вірші, в яких розмір яскраво виражений, проте це явище вони ще повністю не усвідомлюють. Нерідко з свого безпосереднього життєвого досвіду діти знають, що під музику можна рахувати. Спортсмени йдуть під музику маршу, рахуючи: «раз, два». Так само ходять учні на фізкультурних заняттях. Коли ми слухаємо музику маршу, то можемо рахувати під неї.

Це уявлення про рахування у музиці слід розширити. Важливо показати, що рахування буває різне. Якщо під швидкий похідний марш ми можемо рахувати на два, то під музику вальса треба рахувати на три. Характер музики у значній мірі залежить від розміру. М'яка, плавна музика - це музика на три, а більш тверда, чітка - на два.

Розуміння двочасткового і тричасткового розмірів допоможе дітям розрізнити такі танці, як вальс і полька, і відповідні їм пісні танцювального характеру.

Можна запропонувати дітям самим показати рукою рахування в якій-небудь нескладній двочастковій пісні. Проте не слід пропонувати одночасно співати й диригувати. Бо це буде для них спочатку дуже важко. Краще запропонувати половині класу співати, а другій половині - диригувати, а при повторенні помінятися ролями. Не рекомендується особливо затримуватись на показі рахування дітьми. Це вимагає тривалого тренування й часу.

Читання нот. Читання нот в цьому класі можна подати ще і в тональності Соль мажор, тому що учні можуть використати звукоряд, який виходить за меж "до" і - "до"2 .

Оскільки учні знайомляться в цьому класі із знаками альтерації, їх можна використати в записі під час співу з нот. Для того щоб загальноприйнятий запис зі знаками альтерації при ключі був зрозумілий учням, слід прояснити, що ключовий знак має значення протягом усієї пісні.

Інтервали. Слово інтервал вживається не лише в музиці. Шикуючи військо чи спортсменів із певними проміжками на певній відстані, говорять про інтервали в строю. Таким чином, слово інтервал означає проміжок, відстань. У музиці слово інтервал вживається в розумінні відстані між звуками за висотою (між ступенями). Звичайно, повної довершеності у знанні інтервалів в IV класі бути не може. Треба показати дітям на знайомих піснях, що ходи голосу в пісні бувають різні - зустрічаються стрибки дуже великі і дуже малі, близькі переміщення тощо. Це означає, що в піснях зустрічаються різні інтервали. Найближчий перехід з одного східця звукоряду на суміжний має назву секунди, що, як відомо, означає другий, тобто другий ступінь.

Необхідно уважно проглянути кілька відомих дітям, уже вивчених пісень, в яких зустрічається багато секунд, щоб вони зрозуміли, про що йде мова. Для цього можна використати з пісень І класу «Скок-поскок», де рух секундами відповідає рухові молодого птаха, що стрибає по східцях. Слід звернути увагу дітей на те, що секунди можуть бути великі (цілий тон) і малі (півтону).

Уявлення про секунди треба всіляко закріпляти: звертати увагу дітей на секунди, що зустрічаються в розучуваних піснях, пропонувати їм визначати секунди в піснях і в записі, відмічати секунди під час читання нот. Слід завжди користуватися терміном секунда для того, щоб він став звичним для дітей. Проте слід застерегти вчителів від зубрячки не тільки секунди, але й усяких інтервалів, незалежно від пісні. Знання інтервалів необхідне остільки, оскільки воно допомагає краще розібратися у почутій мелодії, допомагає співати з нот і вчити нові пісні.

У IV класі новим є поняття чотиричасткового розміру. Закріплюються раніше набуті навики і знання читання нот.

Учні широко користуються нотами під час розучування пісень. Великі уривки пісень засвоюються шляхом читання нот з аркуша.

На закінчення необхідно сказати, що слід поступово знайомити дітей з найбільш вживаними знаками нотного письма, що відносяться до сили звучності, до посилення і ослаблення, до затримки (фермата), повторення і характеру звуковедення (стаккато, легато).

Всі знаки мають пов'язуватися в уявленнях дітей з музичним звучанням, з його виразністю.

Музичну і нотну грамоти не треба виділяти окремо, їх можна вивчати безпосередньо у зв'язку зі співом і на його основі. Так вони краще закріпляться в уявленні дітей і нададуть їм безпосередньо допомогу під час розучування пісні.

Література

1.Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе. - М., 1983.

2. Ананченко Г. З досвіду роботи по розвитку гармонійного слуху молодших школярів. // Музика в школі, вип.7. - К., 1981.

3. Артемьева И., Белова Г. Методика музыкального воспитания школьников 1-4 классов. - М., 1965.

4. Букреева Г.Б. Цікава музика. Музично-дидактичні ігри. 5-8 класи. Навчальний посібник для учнів основної школи. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - 104с.

5. Весёлые уроки музыки в школе и дома / Авт. - сост. З.Н.Бугаэва. - Д.: « Изд. Сталкер» 2002. - 384с.

6. Вовк М. Розвиток музичної самостійної діяльності молодших школярів (у процесі навчання гри на музичних інструментах). // Музика в школі, вип.8 - К.,1982.

7. Гульянц Е.И. Музыкальная грамота. / - М.: «Аквариум ЛТД», К.:ФГУИППВ, 2004. - 128с.

8. Дмитриева Л. Детское музыкальное творчество как метод воспитания.// Музыкальное воспитание в школе, вып.11. - М., 1976.

9. Дмитриева Л.Г., Черноиваненко Н.М. Методика музыкального воспитания в школе. - М., 1983.

10. Музика: Для дітей середнього шкільного віку /Авт. - упорядники М.О. Володарська, Є.С. Каневський. - Харків: Фоліо, 2005. - 319с. - (Дит. енциклопедія)

11. Румер М. Методика навчання нотної грамоти на уроці. - К.,1969.

12. Сіліньш Є. Відносна сольмізація в загальноосвітній школі.\\Музика в школі, вип.2. - К.,1974.

Заняття

Тема. Спів простих мелодій і пісень шкільного репертуару. Визначення тону і півтону в різних мелодіях. Спів та гра мелодій з використанням знаків альтерації.

Обладнання: баян, нотний матеріал, підручники "Уроки музики в початкових класах" Е.Печерська, методичні рекомендації.

Хід роботи:

· Написати музичний диктант.

· Проаналізувати поспівку( аналіз розміру, тривалостей нот);

3. Сольфеджувати поспівку.

4. Проспівати поспівку зі словами (диригувати).

5. Грати поспівку на інструменті й співати.

6. Написати вступну бесіду до поспівки.

7. У вправі визначити тони та півтони.

8. Проаналізувати пісню шкільного репертуару.

9. Сольфеджувати пісню шкільного репертуару.

10.Проспівати пісню зі словами (диригувати).

11. Грати пісню на музичному інструменті зі співом.

Література:

1.Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах. Київ, 2001.

2.Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. №6.

3.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. Київ, 1997.

4.Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі. Тернопіль, 2001.

5.Комп'ютерна програма "Музичний бункер".

6. Електронна музична енциклопедія.

Методична розробка лекції

ТЕМА. Мета та завдання курсу «Музичного виховання з методикою» в системі підготовки вчителя. Урок музичного мистецтва у сучасній загальноосвітній школі.

I. Актуальність теми: вивчення теоретичних питань, ознайомлення студентів з різними підходами до процесу навчання і підготовка їх до свідомого оптимального вибору необхідних засобів і методів навчання з урахуванням конкретних умов.

IIЦІЛІ ЛЕКЦІЇ:

а) НАВЧАЛЬНІ: розкрити проблему мети ММВ, дати визначення методів, принципів та завдань ММВ. Обґрунтувати дидактичну структуру уроку.

б)ВИХОВНІ: виховувати пізнавальний інтерес до вікових можливостей музичного розвитку учнів, потяг до мистецтва, сприяти формуванню естетичних смаків у студентів, розвитку відчуття прекрасного, вміння цінувати красу.

ТИП ЛЕКЦІЇ: оглядова

ОБЛАДНАННЯ: конспект-лекція, учбова таблиця № 1

III ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ

Мета та завдання курсу «методика музичного виховання» в системі підготовки вчителя. Урок музики у сучасній загальноосвітній школі.

План

1. Про реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України.

2. Специфіка предмету «Музика».

3. Мета предмету «Музика», «Методика музичного виховання» як наука, основні завдання, принципи, методи.

4. Призначення методики музичного виховання.

5. Зв'язок методики музичного виховання з іншими науками.

6.Урок музики - основна форма музичного виховання у сучасній загальноосвітній школі.

1. Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію принципу гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, визнання її самобутності, формування компетентності учня як загальної здатності до суспільної діяльності на основі знань, досвіду, системи цінностей, здібностей, набутих у процесі навчання.

«Державний стандарт початкової загальної освіти» головною метою дисциплін художнього циклу, які складають освітню галузь «Мистецтво», визначає розвиток особистісно-оціночного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовираженні.

2. Специфіка предмету «Музика».

Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості людини. Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу школяра, пов'язується з його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра і краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної діяльності, сформувати ціннісно-орієнтаційне ставлення до музичного мистецтва, розвивати художньо-творчі здібності дітей.

Успішне вирішення цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої й невід'ємної частини культури духовної.

Музична культура людини є органічною частиною культури народу, до якого вона належить. У програмах з музики особлива увага приділяється українській народній музиці й реалізується концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури, суть якої полягає у ставленні до музичного фольклору як невід'ємної частини духовного життя народу; у визнанні провідної ролі фольклору в музичному навчанні та вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв'язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; у вивченні укрвїнського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; в ознайомленні з професійною музикою крізь призму її фольклорних джерел; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті її особливостей музичного мистецтва.

Усі уроки музики повинні бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу - нев'януча краса його духовної культури.

Народна музика має увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе хвилююче мистецтво, як природна невід'ємна частина сьогодення.

Враховуючи виразну природу музики, слід обережно використовувати на уроці твори тих мистецтв, які мають зображальну природу. Порівнюючи музичні твори з творами інших видів мистецтва, доцільно простежувати зв'язки між ними, які кореняться в їх спільному походженні, в синтетичних функціях. Слід поступово підводити учнів до думки, що взаємодія музики з іншими видами мистецтва можлива тому, що сфери вираження мистецтв не замикаються в колі своєї своєрідності, а взаємозбагачують один одного.

Синтез різних видів мистецтва буде доцільною і дійсно творчою лише тоді, коли кожен вид мистецтва збереже свою специфіку, свою форму художнього мислення. Коли ця специфіка не враховується, то взаємодія мистецтв порушається і втрачає педагогічну доцільність. Проводячи паралелі з іншими видами мистецтва, не слід перетворювати музику в ілюстрацію до якоїсь картини чи літературного твору.

Музика має сприйматися як живе й захоплююче мистецтво.

На основі формування музичного сприймання вчитель має розвинути творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них художні смаки, вчити розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення; враховувати сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу й одночасно спиратися на закономірності самої музики, пам'ятаючи що урок музики повинен бути цілісним уроком мистецтва.

3. Мета предмету «Музика», «Методика музичного виховання» як наука, основні завдання, принципи, методи.

Курс методики музичного виховання є найважливішим при підготовці майбутнього вчителя. Сама назва курсу говорить про його зміст, про те як здійснювати виховання дітей засобами музики.

Мета уроків музичного мистецтва в загальноосвітній школі - виховання музичної культури учнів як необхідної частини їх духовної культури.

Музичне виховання є складовою частиною навчального процесу в школі. Заохочення до музичного мистецтва на уроках музики сприяє вихованню морально-естетичних почуттів і формуванню поглядів, переконань, духовних потреб школярів. Визначити мету і закономірності музичного виховання допомагає методика.

Щоб володіти методикою виховання, необхідно чітко розуміти, чому в шкільну програму вводиться музика, які виховні можливості музичного мистецтва, що являє собою об'єкт виховання - сучасний школяр.

Оволодіння змістом історико-теоретичного циклу дозволяє представити шляхи залучення школярів до специфіки музичного мистецтва, допомагає зрозуміти особливості відображення життя в музичних образах, музично-виразних засобах і т.д. Знання історії музики, розвитку основних напрямків, стилів, жанрів, своєрідність творчості найбільш видатних композиторів дає основу для виховання музичного смаку школярів, розширення їх світогляду. Велику роль відіграють також психолого-педагогічні, методологічні дисципліни. Вони допомагають уяснити завдання, які стоять сьогодні перед суспільством, вимоги, які пред'являють загальноосвітній школі, до вчителя, принципи, форми побудови навчально-виховного процесу, особливості учнів різних вікових груп і багато іншого.

Курс методики закладає ті основи, які необхідні вчителю для його подальшого самовиховання, самоосвіти, вдосконалення майстерності педагога.

Музичне виховання з методикою - навчальна дисципліна, яка вивчає завдання, зміст, організацію, форми і методи музичної роботи з дітьми, підлітками та юнацтвом.

Значення методики музичного виховання обумовлене важливою роллю музичного мистецтва в вихованні підростаючого покоління, виховувати розуміння музики, цікавості до музичного мистецтва, яке несе високі ідеали, формувати погляди на його суть і роль в житті суспільства. Саме в цьому її ідеологічне значення.

Принципимузичного виховання.

Методика музичного виховання як педагогічна наука підпорядковується закономірностям загальної педагогіки і спирається на дидактичні принципи навчання: науковості і доступності, наочності, стійкості знань, умінь, навичок. Активність музичної діяльності, її самостійність, зв'язок музичного виховання з життям, інтересами дітей - всі ці процеси лежать в основі методики музичного виховання. Але методика музичного виховання висуває і свої принципи: єдність емоційного і свідомого, художнього і технічного, єдність розвитку ладового, римічного почуття і почуття форми. Вони направлені на розвиток музичних здібностей, інтересу до музики, виховання смаку і музичної культури в цілому.

Методи музичного виховання.

Методика музичного виховання спирається на педагогіку і в визначенні методів. Розробка методів пов'язана зі слідуючими проблемами: взаємозв'язок їх зі змістом музичного виховання, розвитком музичних і творчих здібностей учнів, розвитком музичного слуху і голосу, віковими і індивідуальними особливостями виховання, моливостями виховного впливу музики, можливостями різноманітних видів музичної діяльності в розвитку учнів та ін.

Методи музичного виховання - це різноманітні засоби спільної діяльності вчителя і учнів, де ведуча роль належить вчителю.

Різновид методів музичного виховання визначається специфікою музичного мистецтва і особливостями музичної діяльності учнів. Методи застосовуються не ізольовано, а в різних поєднаннях.

Словесний. Знайомство з музичним твором вчитель починає з бесіди, задає їм запитання про композитора, його твори, які вчили раніше.

Наочно-слуховий. Під час бесіди звучать фрагменти з творів.

Стимулюючий. Учитель повідомляє цікаві відомості про історію створення твору чи про своєрідність виконання.

Метод аналізу і порівняння. Учні аналізують і порівнюють окремі фрагменти твору.

Метод емоційного впливу. Вміння вчителя висловлювати своє ставлення до музичного твору словом, мімікою, жестами.

Ігровий метод - може доповнювати інші методи, ігри можна застосовувати на будь якому етапі уроку.

Методи формування музичного сприймання.

Метод наведення - суть якого полягає у такому доборі музичних творів і бесід, що дають змогу "непомітно для слухачів увести їх в середовище дії чинників, на які бажано звернути увагу."

Метод порівняння - відіграє у розвитку музичного сприймання школярів велику роль, адже можливості аналізу дітьми музичних творів обмежені їх невеликим досвідом.

Метод роздумів про музику полягає в органічному поєднанні розуму і почуттів.

Методи навчання співу.

Репродуктивний метод полягає у відтворенні учнями співацького звуку і повторенні способів роботи голосового апарату відповідно до пояснення і показу вчителем.

Евристичний метод - пошук звучання, яке відповідає емоційно- образному змісту пісні.

Фонетичний метод - найбільш поширений у вокальній педагогіці, суть якого полягає в акцентуванні на мовному досвіді дітей, мовних стереотипах. Адже співацька фонація, хоча й істотно відрізняється від мовної, але формується на її основі. Фонетичний метод ґрунтується на активній роботі артикуляційних органів.

Завдання музичного виховання в загальноосвітній школі:

- формувати в учнів повноцінне сприймання музики;

- всі учні повиннні оволодіти правильним, емоційним, виразним співом пісень;

- розвивати музичні здібності дітей при комплексному використанні різних видів мистецтва;

- виховувати бажання грати на музичних інструментах, співати, займатись музичною творчістю;

- сприяти розвитку і збагаченню культури почуттів учнів, розвитку їх музичного смаку;

- створювати і систематизувати уявлення учнів про музику, її виразні засоби, основні елементи музичної мови;

- уроки музики мають забезпечити формування духовної культури особистості в тісному зв'язку з культурою її народу.

Отже, методика - це та частина педагогіки, що трактується так: як на основі дидактичних принципів, за допомогою яких прийомів, способів, методів найбільш цілеспрямовано будувати навчально-виховний процес, як вирішувати загальні і випадкові задачі, які входять в цей процес.

5. Зв'язок методики музичного виховання з іншими науками.Методика музичного виховання передбачає зв'язок предмету музики з іншими, особливо близькими її предметами: літературою, образотворчим мистецтвом, історією та ін. Це необхідно для здійснення всебічного естетичного виховання учнів, формування їхньої духовної культури.

Розвиток методики музичного виховання як науки залежить від розвитку суспільства, культури, музичного мистецтва, школи. Методика музичного виховання пов'язана з естетикою, яка представляє її методологічну основу.

Методика музичного виховання також пов'язана з музикознавством, де приділяється увага вдосконаленню метода аналізу музичних творів, визначення художніх позитивних якостей творів. Теорія музикознавства здійснює неопосередкований вплив на розробку змісту і методів музичного виховання.

У вирішенні своїх проблем методика музичного виховання спирається і на психологію. У тісному зв'язку з психологією методика вирішує питання про доступність учням того чи іншого матеріалу, його об'єму, а також про ефективнісить використаних методів.

Вивчення співочого розвитку учнів потребує і знання особливостей побудови дитячого голосового апарату, тому у вирішенні проблем співочої діяльності учнів методика спирається на фізіологію.

Розвиток суміжних наук має велике значення для методики викладання музики, бо це збільшує можливість інтегрувати їхні наукові дані. Чим тісніший зв'язок, тим в більшій мірі збагачується методика.

6.Урок музики - основна форма музичного виховання у сучасній загальноосвітній школі.

Урок мистецтва - це основна форма організації музичного виховання в школі. Урок музики включає в себе різноманітні види музичної діяльності: музичне сприймання, хоровий спів, дитяча музична творчість (гра на дитячих музичних інструментах, музично-ритмічні рухи , музично-дидактичні ігри).

Але урок повинен бути цілісним, комплексним. Сутність комплексної структури уроку в тому й полягає, що застосовані види музичної діяльності мають бути взаємозумовлені і взаємопов'язані між собою.

Кінцева мета уроку музики в загальноосвітній школі:

прилучати дітей до скарбниці музичного мистецтва взагалі та української національної музики.

Типи уроку музики.

Відповідно до тематичної побудови програми, виділяються певні типи уроку музики: урок введення в тему, урок поглиблення теми, урок узагальнення теми й заключні уроки-концерти.

1. Головною ознакою уроку введення в тему є наявність у його змісті початкової інформації щодо теми; пошукової ситуації, в якій учні, розглядаючи музичний матеріал під певним кутом зору, заданим темою чверті і, опираючись на набутий життєвий і музичний досвід, роблять перші узагальнення.

2. Особливістю уроку поглиблення теми є наявність у його змісті нового знання, що виступає однією з граней теми чверті. На основі сприймання музики й роздумів про неї, активного музикування учні мають виділити й усвідомити нову для них якість теми.

3. Головною ознакою уроку узагальнення теми є наявність у його змісті цілісної узагальненої характеристики знань, які розкривають суть теми чверті.

4. Завданням заключного уроку-концерту є показ рівня музичної культури учнів, досягнутий ними протягом навчального року. Він проводиться в урочистій обстановці, краще в актовій залі, із запрошенням батьків і вчителів.

Література

1. Абдуллин З.Б. Теория и практика музыкального обучения в общеобразовательной школе: Пособие для учителя. - М: Просвещение, 1983. - 112с.

2. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. Изд. 2-е - Л.: Музыка, 1973. - 144с.

3. Арчажникова Л.Г. Профессия - учитель музыки. - М.,1984.

4. Бервецький З., Хлебникова Л. Виховувати музичну культуру// Грані творчості: Кн. для вчителя. - К.: Рад. шк., 1989. - С.126-140.

5. Ветлугіна Н.О. Музичний розвиток дитини. - К.:Муз.Україна, 1978. - 256с.

6. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1884. - 206с.

7. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа). // Педагогічна газета. - 2002. - № 1.

8. Масол Л.М. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах // Шкільний світ. - 2002. - № 9.

9.Національна доктрина розвитку освіти в Україні. - Наказ № 347 від 17 квітня 2002 р.

10.Хлєбникова Л. Дидактичні основи уроку музики. 36с. Музика в школі, вип. 8-К., 1982.

Методичні рекомендації до виконання практичного заняття

Тема. Моделювання фрагменту уроку музики з використанням творчих завдань та організації музично-дидактичних ігор.

Обладнання: баян, нотний матеріал, підручники "Уроки музики в початкових класах" Е.Печерська, методичні рекомендації.

ХІД РОБОТИ:

1. Визначити вид творчої вправи:

а) ритмо-мелодична імпровізація у формі музичного діалогу (запитання та відповіді);

б) ритмодекламація тексту;

в) складання мелодії на заданий ритм;

г) складання мелодії на знайомі або власні тексти;

д) підбір ритмічного акомпанементу до знайомих пісень.

2. Музично-дидактична гра.

2.1. Визначення навчальних цілей, мотивація.

2.2. Підготовчий етап. Організація заняття.

2.3. Основний етап:

Формування професійних вмінь та навичок.

а) записати творчу вправу або музично-дидактичну гру у формі фрагменту пробного уроку (із запитаннями вчителя і відповідями учнів);

б) провести її зі студентами своєї групи.

2.4. Аналіз проведеної гри.

1. Чи методично правильно проведено гру?

2. Чи правильно визначена мета гри?

3. Наскільки доступно до віку була пояснена гра?

4. Наявність та естетичне оформлення наочності.

5. Наскільки емоційним був ведучий?

6. Що на ваш погляд можна змінити в цій грі, щоб вона була ще цікавішою?

Література:

1.Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах. Київ, 2001.

2.Концепція національного виховання // Рідна школа, 1995. №6.

3.Ростовський О.Я. Педагогіка музичного сприймання. Київ, 1997.

4.Ростовський О.Я. Методика викладання музики в початковій школі. Тернопіль, 2001.

5.Комп'ютерна програма "Музичний бункер".

6. Електронна музична енциклопедія.

Додаток

Музично-дидактичні ігри на уроках музики

Відомий грузинський педагог Ш.Амонашвілі зазначив, що якщо ми забудемо про те, що діти не можуть розлучитися зі своєю потребою гратися, то зробимо нашу методику не добрим путівником їх у світі пізнання, а бездушною мачухою... Почуття вільного вибору складає психологічну основу гри. Однак це не означає, що, користуючись правом вибирати, дитина віддає перевагу тільки таким формам активності, які не будуть пов'язані з труднощами. Вибираючи гру, дитина тим самим приймає і пов'язані з нею труднощі, стає цілеспрямованою, вольовою, зосередженою у їх подоланні, що робить гру емоційно забарвленою і вмотивованою. Що поганого, коли процес навчання дитина буде переживати так само, як вона переживає гру? Тоді ми будемо говорити не про ігрове навчання, а про навчання, що ґрунтується на позиціях самих дітей, на переживанні дітьми у цьому процесі почуття вільного вибору. Адже радіє дитина грі! Вона має радіти і навчанню! А таку радість повинні приносити їм ми - педагоги, вихователі, вчителі".

Музично-дидактичні ігри зручний засіб активізації мислення учнів на уроці. Ігрові елементи широко застосовуються на уроках музики. Непомітно для себе, мимовільно, граючись, дитина, оперує вкладеними в гру знаннями, набуває певних вмінь та навичок. Музичні ігри допомагають дітям краще засвоїти нотну грамоту, формують і розвивають музичні здібності - пам'ять, слух, ритмічне та ладове відчуття. В процесі музичних ігор діти набувають потрібні навички - вокально-хорові, творчо-імпровізаційні, ритмічно-слухові. Крім дидактичних задач, музична гра виконує неабиякі виховні функції: збагачує духовне життя школярів, вчить їх спілкуватись, розвивають дитячу ініціативу, сприяє формуванню колективізму. Введення в шкільне життя музичних ігор викликає в учнів радісний настрій, створює оптимістичний ритм її навчання та виховання, благотворно впливає на емоційну сферу дітей. Музична гра підвищує інтерес учнів до навчання, бо дає кожній дитині можливість випробувати свої сили, пережити хвилювання успіху, піднести самооцінку. Такі вчені як О.С.Богданова і В.У.Петрова зазначають, що застосування в навчанні гри дійсно можна назвати методом дитячої радості у вихованні позитивного становлення до навчання.

Методика організації музичної гри передбачає виконання певних умов. Насамперед учителеві слід чітко визначати, яку музичну гру він проводитиме, чи відповідає вона темі і змісту уроку. Для того, щоб провести музичну гру на належному рівні, необхідно скласти її план, в якому визначити: дидактичну спрямованість, розвиваючі і виховні цілі, ігровий реквізит (унаочнення, роздаткові картки, музичні інструменти), хід ігри.

"Три кити". Дидактична спрямованість - формування навичок слухання музики, вмінь розрізнити різнохарактерні твори, зокрема, пісню, танець, марш.

Розвиваюча і виховна ціль - активізація довільної уваги, зміцнення музичної пам'яті, нагромадження музичних вражень з метою виховання інтересу до музичного мистецтва, формування емоційної культури.

Хід гри: учитель розпочинає гру з цікавої, емоційно насиченої бесіди про безмежно великий світ людини і музики, про природу музичного мистецтва, про три основні типи музики - пісню, танець, марш.

Дітям роздаються різнокольорові барвисто оформлені картки з відповідним зображенням.

Умови гри наступні: уважно слухати музику, яку виконує вчитель, розрізнити пісню, танець, марш і піднімати відповідні картки. Гру бажано проводити між рядами учнів або окремими учнями.

"Живий рояль". Дидактична спрямованість - закріпити поняття про звуковисотне співвідношення нот, формування навичок сольфеджування, колективного музикування.

Розвиваюча і виховна ціль - розвиток мелодичного і гармонічного слуху, ладового відчуття, виховання емоційної культури, колективізму, відповідальності.

Хід гри: групі учнів доручає роль "живого роялю". Вчитель - в ролі виконавця. Перед тим, як розпочати, потрібно налаштувати її учасників на певний лад і тональність. Можна проспівати з учнями мажорну чи мінорну гаму від обраного звуку, тонічний тризвук.

Після цього учасникам гри "роздаються" певні звуки, тобто діти повинні запам'ятати висоту "своїх" ступенів лади і по команді вчителя правильно і своєчасно їх відтворювати. Під керівництвом учні можуть співати звуки як послідовно так і одночасно. Таким чином "живий рояль" може виконувати невеличкі мелодії, інтервали і навіть акорди.

Велике значення мають ритмічні картинки, розмір кожної 12х20 см. Для молодших класів вони складаються з половинних, четвертних, восьмих нот і пауз у розмірі

З такими карточками можна проводити музично-дидактичні ігри.

Гра "Луна"

Вчитель розвішує декілька ритмічних карток на дошці. Один учень пропонує ритм будь-якої з них, інші повторюють. Другий школяр виходить до дошки і показує, якою карткою користувався перший учень.

Таким чином, впровадження на уроці музики ігрового методу навчання прискорює розвиток у школярів певних музичних здібностей - пам'яті, відчуття ладу і ритму. Застосовуючи під час педагогічної практики на уроках музики метод ігрового навчання у дітей активізуються такі загальні психологічні процеси як увага, мислення, емоційно-образна уява. Крім того, музичні ігри як колективна форма діяльності благотворно впливають на формування характеру, вольових якостей, загальної естетичної культури дитини. Позитивний емоційний клімат, що створює гра на уроці, сприяє підвищенню у молодших школярів інтересу до музики.